Елеонор Портер "Поліанна"

Матеріал з Освіта Вінниччини

Поточна версія на 18:06, 21 вересня 2014

В цій книзі розровідається про одинадцятирічну Поліанну Віттер, яка приїжджає до своєї тітки міс Поллі Харінгтон в Вермонт. Батько Поліанни Джон Віттер помер, не залишивши практично ніякого спадку: будучи бідним пастором маленької церкви і отримуючи невелику зарплатню, він залишив після себе всього декілька книг. Після цього Поліанну підтримувала Жіноча Допомога. Оскільки матір Поліанни давно померла, а інших родичів у неї немає, вона змушена переїхати до тітки Поллі, яка весь цей час не підтримувала жодних контактів з сім'єю Поліанни. Старша сестра тітки Поллі (матір Поліанни) свого часу вийшла заміж за Джона Віттера всупереч бажанням батьків, які хотіли видати доньку заміж за багатого чоловіка. Так матір Поліанни стала дружиною місіонера, і вирушила з ним на південь, після чого сім'я розірвала з нею будь-які стосунки. Тепер, 20 років по тому, тітка Поллі живе одна в величезному будинку, успадкованому після смерті всіх її родичів. Вона педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами і практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини і водночас вберегти будинок від дитячих рук. Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Поліанна вчить оточуючих «грі в радість», якої навчив її батько. Одного разу їй дісталися серед пожертвувань милиці: «Мені тоді дуже хотілося ляльку, от тато і просив жінку, яка збирала пожертви. А ті відповіли, що ляльок ніхто не жертвував, тому замість ляльки посилають маленькі милиці». Тоді батько пояснив Поліанні, що треба радіти тому, що милиці їм не потрібні. З того часу вони завжди грали «в радість», знаходячи привід для оптимізму в кожній події. В перший же день приїзду Поліанни тітка Поллі залишає її без вечері за запізнення, і наказує їй вечеряти хлібом з молоком на кухні, разом зі служницею Ненсі, на що Поліанна відповідає: «Ну що ви, тітко, я дуже рада. Я люблю хліб з молоком, і Ненсі мені дуже подобається. Ми так добре повечеряли разом». Всі покарання і повчання Поліанна приймає з радістю, і вдячністю, чим дуже розгублює тітку Поллі. Поступово все місто починає любити Поліанну, а згодом і тітка Поллі. Згодом Поліанна попадає в жахливу аварію, після чого залишається паралізованою. Багато людей приходило її відвідати, і дівчинці ставало краще. Навіть в цій ситуації вона намагалась грати в свою гру: «Адже краще мати поламані ноги, як містер Пендлтон, ніж бути все життя інвалідом, як місіс Сноу. Люди зі зламаними ногами одужують, а інваліди — ні.» Ця книга мені дуже сподобалась, бо вона одночасно весела й сумна. Бідна Поліанна, вона не покладала надії, що вона одужає. Цю книгу можна читати, перечитувати знову і знову, бо в цій дівчинці заховані таємниці радості.

Незабаром міс Поллі і лікар Чилтон вирішили одружитися. І все це через Поліанну! Наступного тижня дівчинка відправилася до відомого лікаря, який зміг би вилікувати її. В останньому розділі цієї книги міс Поллі прийшов лист:

Любі тітонько Поллі і дядечку Том! Я можу ходити! Сьогодні я сама пройшла від ліжка до вікна! А це шість кроків! Як це чудово - знову стати на ноги! Усі лікарі стояли довкола і всміхалися, а сестри поруч плакали... Пані з сусідньої палати, яка пішла минулого тижня, теж заглядала в двері. Навіть Чорна Тіллі, що миє підлогу, зазирала з ґанку і тільки шепотіла «крихітко моя», бо більше не могла сказати через сльози. Не знаю, чому вони всі плакали. Мені кортіло співати, кричати, верещати! Подумайте тільки: я можу ходити! Ходити! Ходити! Дарма що на це пішло майже десять місяців, але я не пропустила вашого весілля. Ой, тітонько Полі, яка ви молодець, що приїхали до мене і взяли шлюб біля мого ліжка. Ви завжди дбаєте про найрадісніші речі. Кажуть, що невдовзі я поїду додому. Шкода, що я не можу дійти туди пішки. Більше ніколи не буду їздити. Найпрекрасніше у світі - просто ходити. Ой, я така рада! Я радію всьому. А найбільше - тому, що деякий час я не могла ходити. Інакше б я ніколи не дізналася, яке це щастя - мати здорові ноги. Завтра я пройду вісім кроків. Поцілуйте усіх за мене. Поліанна.

Я раджу прочитати цю книгу тут

А фільм переглянути тут

Шкалікова Катя, № 19, 6-А клас

Відгук розмістила,знайшла малюнок та посилання на сайти бібліотекар школи Олійник Л.А.