Обговорення:Головна відгуки

Матеріал з Освіта Вінниччини

Поточна версія на 12:54, 10 вересня 2014

[ред.] Відгук про книгу Ф.Бернет "Маленька принцеса"

Я люблю читати і частенько кожу до бібліотеки І.Франка, мені там подобається, особливо читацька зала. Коли я в школі і не встигаю до потрібного часу здати книжки, це робить моя мама. Одного разу мама принесла книгу Ф.Бернет "Маленька принцеса",її порадила бібліотекарка. Назва книги мене одразу зацікавила і порадувала, бо я люблю усе, що повязано з принцесами. Але коли я почала читати цю книгу виявилось не зовсім так. Героїнею книги була дівчинка на імя Сара Кроу. Їй було 7 років , як і мені. Вона жила в Англії минулого століття і навчалася в пансіоні для дівчаток, там зовсім не було хлопців. Мама Сари померла одразу після її народження, тому вихованням дівчинки займався тато. Дівчинка була з заможної родини і мала прислугу. Вона любила гратися ляльками як і я. Її улюбленецею була лялька Еммілі, вона вважала її живою. Гардероб Сари та Еммілі був розкішним. Дівчинка була дуже щасливою дитиною. Але сталося так, що на свій 11-ий день народження вона втратила батька і стала сиротою. Їй довелося покинути навчання в пансіонні і стати там служницею. Дівчинку посилили на горищі і там у неї зявився друг- пацюк Мельхедесик. Вона годувала його крихтами хліба, який підбирала на кухні, а сама залишалася частенько голодною. Багато прикрощів і негараздів випало на її долю. Гарна фантазія та уява допомагали Сарі справлятися з образами та проблемами. Гра в "маленьку принцесу" одна з них. Вона вдавала, що принцеса і життя здавалося їй кращим. Сара Кроу вірила, що повернеться до нормального життя, так воно згодом і сталося. Витримці та поведінці Сари можно позаздрити. Вана гарний приклад для наслідування. Коли я закінчила читати книгу, мені не хотілося одразу її повертати до бібліотеки. Вона мені дуже сподобалась і я ще де-кілька днів потримала її у себе. Перечитувала улюблені місця.

Марія Шалденко 2Г клас школа №6

[ред.] Відгук на книгу Верна Ж. "П'ятнадцятирічний капітан"

       "Тільки сміливим підкорюються моря".Саме ці слова з відомої пісеньки спадають на думку після того, як перегорнуто останню сторінку роману видатного французького письменника Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан». На жаль, так склалися обставини, що цього літа я не зміг побувати на морі. Але враження від прочитаної книги іноді здаються більш реалістичними, ніж дійсність. Читаючи цей роман, я ніби сам подорожував поруч з юним Діком Сендом, командою та пасажирами шхуни «Пілігрим», відчував себе героєм цікавих, а нерідко й небезпечних пригод. Від сторінки до сторінки, як говориться, на одному диханні, я мандрував з героями Жуля Верна від берегів Нової Зеландії до Каліфорнії. Автор настільки талановито виписує деталі, що складається враження, ніби відчуваєш на губах солоний смак прохолодних бризок і чуєш шум океанських хвиль. При цьому такі подробиці не обтяжують читання, а роблять описані моменти правдивими і переконливими, а сюжет захоплюючим.

Пройде зовсім небагато часу і я стану за віком як Дік Сенд. Я часто задумувався, що може зробити хлопець у п’ятнадцять років? Кажуть, що ніколи не знаєш, на що здатний, доки не спробуєш. Герой роману був сиротою, тому змалечку йому довелось зазнати лиха, ще зовсім дитиною він потрапив на корабель юнгою. Його потяг до знань, до пізнання всього нового стали у нагоді у мить небезпеки. Мене дуже вразив момент загибелі капітана і частини команди китобійного судна, а також підступний обман корисливого і брехливого Негоро. Але юнак взяв на себе важку відповідальність за тих, хто залишися на шхуні – місіс Велдон, її сина Джека та інших. Не менш вражаючими виявились їхні пригоди в Африці, яка на той час була континентом работоргівлі. Однак ці люди, які у біді стали друзями, завжди допомагали одне одному і у важку хвилину дбали не про себе, а про тих, хто поруч. Отож, я думаю, що саме справжня дружба – найміцніша підтримка у таких моментах. А ще завдяки людяності, винахідливості, сміливості, доброті, терпінню, працьовитості і розуму людина багато що може зробити, навіть перебороти смертельну небезпеку. Героїв роману чекає щасливий кінець. Єдиний недолік цієї книги, якщо можна так сказати, те, що все хороше дуже швидко закінчується, і я пригодницький роман Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан» прочитав ніби в одну мить, навіть не помітив, коли перегорнув останню сторінку роману. Проте, замість того, щоб сто разів почути, краще один раз прочитати. Чого і вам бажаю!

Ставицький Олексій,6-А клас,заклад ЗШ І-ІІІст. №8 ВМР,допомога в розміщенні зав. бібліотекою Левченко Т.Ф