Кейт ДіКамілло "Спасибі Вінн-Діксі"

Матеріал з Освіта Вінниччини

Привіт усім! Мне звати Софія Коцюбинська, я навчаюсь у 4-Б класі Фізико-математичної гімназії №17. Я дуже люблю читати і прочитала багато різних книжок, але книга сучасної американської письменниці Кейт ДіКамілло «Спасибі Вінн Діксі» вразила мене найбільше.

Книга «Спасибі Вінн-Діксі» в 2004 році була відмічена «Медаллю Ньюбері» - американською щорічною літературною премією, яка вручається автору за видатний внесок в американську літературу для дітей.

З дитинства Кейт любила читати і вигадувати різні історії. В університеті викладачі підмітили, що вона ніколи «не лізе за словом в кишеню», і з тих пір в неї з’явилась мрія – стати письменницею. Дев’ять років вона працювала на різних роботах і думала про майбутню діяльність письменниці. В будинку Кейт було заборонено тримати собак, але вона дуже того хотіла. Тому письменниця і почала писати історію про дружбу дівчинки і собаки, яка згодом переродилась в відому книгу.

Про що ця книга? Десятилітня Індія Опал Булоні переїжджає разом із батьком у невеличке південне містечко Наомі і почувається дуже самотньою. Аж одного чудового дня зустрічає в супермаркеті під назвою «Вінн-Діксі» незграбного бездомного пса, що вміє усміхатися як людина. Дівчинка взяла його з собою, назвавши Вінн-Діксі. Кумедний песик вчить свою маленьку хазяйку дивитися на світ іншими очима: завдяки йому Опал знайомиться з цікавими людьми і нарешті знаходить друзів там, де й не сподівалася. Ця книга читається на одному подиху, від неї неможливо відірватись. Ось пастор – батько Опал – читає проповідь у церкві, а Вінн-Діксі в цей час у всіх на очах ловить мишу. А тут вже бібліотекарка Френні Блок розповідає сумну історію про свого прадіда, який пройшовши страшну війну, створив найславетнішу цукерку в світі - «Літмусів ромбик», яка була і солодка і гірка одночасно. Людина, яка смоктала цю цукерку завжди згадувала те сумне і гірке, що було в її житті.

До глибини душі мене вразили моменти, коли Опал згадувала свою маму, що покинула її в дуже ранньому віці. Дівчинка ніби завжди подумки радилась з мамою, думала, як би та зробила в тій чи іншій ситуації, намагалась запам’ятати всі цікаві і веселі моменти свого життя, щоб потім, колись розповісти про них мамі, щоб та вдосталь посміялася. Читаючи книгу в такі моменти, я завжди дякувала життю за те, що в мене є мої батьки, і я можу завжди з ними порадитись і на них покластися. Ця книга багато чому мене навчила:

-Як би важко не складалось життя, завжди потрібно бути доброю до інших людей, допомагати їм, як це робила Опал;

-Ніколи не потрібно відповідати злом на зло – завжди треба намагатися домовитись і порозумітись з тим, хто недобре до тебе ставиться, може він це робить не навмисно – саме так зробила Опал по відношенню до братів Стіві і Данлепа Дьюбері;

-Завжди потрібно з вдячністю пам’ятати своїх близьких- тих, кого вже немає поруч, як згадувала свою маму Опал;

-Необхідно цінувати і берегти те, що є в твоєму житті – свою родину, дім, друзів.

Я раджу всім прочитати книгу «Спасибі Вінн-Діксі» - і дорослим, і дітям. Це дійсно дуже цікавий і повчальний твір.