Елеонор Портер "Поліанна"

В цій книзі розровідається про одинадцятирічну Поліанну Віттер, яка приїжджає до своєї тітки міс Поллі Харінгтон в Вермонт. Батько Поліанни Джон Віттер помер, не залишивши практично ніякого спадку: будучи бідним пастором маленької церкви і отримуючи невелику зарплатню, він залишив після себе всього декілька книг. Після цього Поліанну підтримувала Жіноча Допомога. Оскільки матір Поліанни давно померла, а інших родичів у неї немає, вона змушена переїхати до тітки Поллі, яка весь цей час не підтримувала жодних контактів з сім'єю Поліанни. Старша сестра тітки Поллі (матір Поліанни) свого часу вийшла заміж за Джона Віттера всупереч бажанням батьків, які хотіли видати доньку заміж за багатого чоловіка. Так матір Поліанни стала дружиною місіонера, і вирушила з ним на південь, після чого сім'я розірвала з нею будь-які стосунки. Тепер, 20 років по тому, тітка Поллі живе одна в величезному будинку, успадкованому після смерті всіх її родичів. Вона педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами і практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини і водночас вберегти будинок від дитячих рук.

В цій книзі розровідається про одинадцятирічну Поліанну Віттер, яка приїжджає до своєї тітки міс Поллі Харінгтон в Вермонт. Батько Поліанни Джон Віттер помер, не залишивши практично ніякого спадку: будучи бідним пастором маленької церкви і отримуючи невелику зарплатню, він залишив після себе всього декілька книг. Після цього Поліанну підтримувала Жіноча Допомога. Оскільки матір Поліанни давно померла, а інших родичів у неї немає, вона змушена переїхати до тітки Поллі, яка весь цей час не підтримувала жодних контактів з сім'єю Поліанни. Старша сестра тітки Поллі (матір Поліанни) свого часу вийшла заміж за Джона Віттера всупереч бажанням батьків, які хотіли видати доньку заміж за багатого чоловіка. Так матір Поліанни стала дружиною місіонера, і вирушила з ним на південь, після чого сім'я розірвала з нею будь-які стосунки. Тепер, 20 років по тому, тітка Поллі живе одна в величезному будинку, успадкованому після смерті всіх її родичів. Вона педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами і практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини і водночас вберегти будинок від дитячих рук.

Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Поліанна вчить оточуючих «грі в радість», якої  навчив її  батько. Одного разу їй дісталися серед пожертвувань милиці: «Мені тоді дуже хотілося ляльку, от тато і просив жінку, яка збирала пожертви. А ті відповіли, що ляльок ніхто не жертвував, тому замість ляльки посилають маленькі милиці». Тоді батько пояснив Поліанні, що треба радіти тому, що милиці їм не потрібні. З того часу вони завжди грали  «в радість», знаходячи привід для оптимізму в кожній події.

Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Поліанна вчить оточуючих «грі в радість», якої  навчив її  батько. Одного разу їй дісталися серед пожертвувань милиці: «Мені тоді дуже хотілося ляльку, от тато і просив жінку, яка збирала пожертви. А ті відповіли, що ляльок ніхто не жертвував, тому замість ляльки посилають маленькі милиці». Тоді батько пояснив Поліанні, що треба радіти тому, що милиці їм не потрібні. З того часу вони завжди грали  «в радість», знаходячи привід для оптимізму в кожній події.