Г. Тютюнник Біла мара
Матеріал з Освіта Вінниччини
Версія від 09:50, 25 березня 2014; Грищук Поліна, №17, 9-Б (Обговорення | внесок)
Не було ще такого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома. Де там! Як тільки над обрієм зажевріє велика досвітня зоря, вже Арсен на ногах. Почепить через плече стару шкіряну торбу з вареним зерном, що пахне кутею (рибі на принаду), убгає в кишеню круглу бляшану баночку з великими й малими рибальськими гачками, вудки в руки і — гайда до річки. Йде помалу, бо, як сам каже, ноги вже не козацькі — болять од старості.
Книгу можна переглянути та завантажити тут
